Кулінічі — село у Полтавському районі, яке роками лишалося поза увагою мандрівників і навіть більшості місцевих. Розташоване на правобережжі Ворскли, за тридцять кілометрів від обласного центру, воно зберегло той тип степового краєвиду, що формував Полтавщину ще з козацьких часів. Якщо ви шукаєте місце, де можна побачити справжню, а не постановочну Україну, з мальовничими вулицями, старою церквою та полями, що тягнуться до самого обрію, варто звернути увагу саме на цей населений пункт. У статті — історія, архітектура, сучасне життя громади та практичні поради для тих, хто планує поїздку або переїзд.
Кулінічі: загальний огляд села та громади
Кулінічі належать до Полтавського району й входять до складу однієї з об’єднаних територіальних громад. Станом на початок 2026 року в селі проживає близько 1 200 осіб, переважна більшість — українці, що споконвіку жили на цій землі. Загальна площа населеного пункту — приблизно 4,8 квадратних кілометри, з яких значна частина припадає на сільськогосподарські угіддя, городи та пасовища.
Село лежить у межах Полтавської рівнини, на підвищеному правому березі річки Ворскли. Таке розташування історично давало дві переваги: захист від весняних повеней і чудовий огляд навколишніх степів. Навіть сьогодні, під’їжджаючи до Кулінічів з боку Полтави, ви бачите характерний для регіону краєвид — широкі поля соняшнику та пшениці, перерізані ярами та лісосмугами.
Інфраструктура села типова для невеликих населених пунктів Полтавщини: тут працюють школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, два продуктові магазини та поштове відділення. Автобусне сполучення з Полтавою — двічі на день, ранковий і вечірній рейси. Дорога до обласного центру займає близько 45 хвилин маршруткою або власним авто.
Історія Кулінічів від заснування до сьогодення
Історія Кулінічів нерозривно пов’язана з добою Української козацької держави. Перша письмова згадка про село датується 1680 роком, коли воно згадується у реєстрі полтавської козацької сотні як зимівник запорізьких козаків. Назва, за однією з версій, походить від прізвища козацького отамана Кулініча, який заклав тут першу садибу. Інша версія пов’язує топонім із словом “куліні” — так у той час називали мисливців на дрібну дичину.
Козацька доба та доба Гетьманщини
У XVII–XVIII століттях Кулінічі були типовим козацьким селом, де мешкали як козаки, так і поспільство. Місцеві жителі брали участь у полтавських полкових походах, постачали провіант для полкової канцелярії. У 1709 році, напередодні Полтавської битви, село постраждало від пересування шведських та московських військ — частина садиб була спалена, худоба вигнана. Після битви село швидко відбудувалося завдяки козакам, що повернулися з війни.
У 1781 році, після ліквідації полкового устрою на Полтавщині, Кулінічі перейшли до складу Полтавського повіту. Тоді ж тут з’явилася дерев’яна Миколаївська церква, яка стала духовним центром громади. Ця церква, перебудована у 1856 році, збереглася до наших днів і є однією з головних архітектурних пам’яток села.
Село у XIX — на початку XX століття
У другій половині XIX століття Кулінічі перетворилися на осідок цукрової промисловості. У 1880-х роках місцевий поміщик Кованько збудував тут невеликий цукровий завод, що працював до 1917 року. На сезонних роботах у заводі та на бурякових полях працювали до 300 селян із навколишніх сіл. Тоді ж у Кулінічах з’явилася перша школа, яка розміщувалася у звичайній селянській хаті.
Початок XX століття для Кулінічів, як і для всієї Полтавщини, став часом потрясінь. Село пережило Першу світову війну, революцію 1917 року, громадянську війну, Голодомор 1932–1933 років, під час якого, за свідченнями старожилів, загинуло близько 350 жителів. Цю цифру записали у 1990-х роках із розповідей очевидців, і вона збігається з даними обласного архіву.
Кулінічі у радянський період та в добу незалежності
У 1930-х роках село ввійшло до колгоспу ім. Шевченка. У повоєнний час Кулінічі залишалися типовим колгоспним селом із полями, фермою та невеликим машинно-тракторним пунктом. У 1975 році тут збудували нове приміщення школи на 320 учнів, яка працює й досі, хоча з меншою кількістю дітей.
Після проголошення незалежності України Кулінічі пройшли через усі ті ж випробування, що й більшість українських сіл: розпайовування землі, занепад колгоспної системи, відтік молоді до міст. У 2000-х роках село опинилося на межі вимирання, проте завдяки зусиллям місцевої громади та підтримці обласної адміністрації вдалося зберегти школу, медичну установу та церкву.
З 2014 року жителі Кулінічів активно допомагають українській армії: спочатку волонтерили, а згодом чимало чоловіків пішли служити у Збройні Сили. Станом на початок 2026 року четверо жителів села загинули в ході бойових дій, на їх честь у центрі села встановлено меморіальну дошку.
Пам’ятки та визначні місця Кулінічів
Незважаючи на скромні розміри, село має кілька цікавих об’єктів, що становлять інтерес як для істориків, так і для звичайних туристів. Більшість із них зосереджена в історичному центрі, тож оглянути їх можна за один день пішки.
Миколаївська церква 1856 року
Головна архітектурна пам’ятка Кулінічів — Миколаївська церква, збудована у 1856 році на місці старішої дерев’яної церкви 1781 року. Це мурована споруда у стилі пізнього класицизму з елементами українського бароко: білі стіни, прикрашені пілястрами, невисока дзвіниця, маківка увінчана позолоченим хрестом. У радянський час церква не закривалася, хоча й зазнала значних ушкоджень: у 1930-х роках зняли дзвони, знищили частину іконостасу. Реставрація тривала з 1980-х років і завершилася у 2018-му.
У церкві збереглися кілька старовинних ікон XVIII–XIX століть, зокрема образ Миколи Чудотворця, подарований, за переказами, самим Кочубеєм. Біля церкви росте древній дуб, якому, за оцінками місцевого краєзнавця, понад 250 років. Дуб є своєрідним символом села, його зображено на емблемі місцевої громади.
Козацький курган і меморіал воїнам Другої світової
На околиці села, на високому пагорбі, знаходиться давній козацький курган, який місцеві жителі називають “Могилою”. Археологи датують його приблизно XIII–XIV століттям, тобто ще до козацької доби. На кургані встановлено дерев’яний хрест, щороку тут проводять поминальні заходи.
У центрі села, поруч із будинком культури, розміщено меморіал воїнам-односельцям, загиблим у Другій світовій війні. На гранітних плитах викарбувано 187 прізвищ. Біля меморіалу щороку 9 травня відбуваються урочистості за участю місцевих школярів та жителів.
Залишки цукрового заводу Кованька
На північній околиці Кулінічів збереглися руїни колишнього цукрового заводу, збудованого у 1883 році. Від колишньої промислової потужності залишилися лише фундаменти, частина стін та димар. Місцеві жителі встановили тут інформаційну табличку з історією заводу. Об’єкт цікавий з погляду промислової археології, хоча офіційно не внесений до реєстру пам’яток.
Населення, мова та культурне життя
Населення Кулінічів — переважно українці, що споконвіку проживають на Полтавщині. За даними перепису 2001 року, 96% жителів назвали рідною мовою українську, 3% — російську, 1% — інші мови. У повсякденному житті переважає українська, хоча старше покоління часто використовує суржик — характерну для Полтавщини суміш української та російської мов.
Культурне життя зосереджене навколо двох осередків: будинку культури та Миколаївської церкви. У будинку культури діють вокальний гурток “Полтавські передзвони”, дитяча театральна студія та бібліотека з фондом близько 4 тисяч книжок. Щороку на Спаса тут проводять ярмарок, на який з’їжджаються жителі з навколишніх сіл.
Церква є не лише духовним, а й соціальним центром. При ній діє недільна школа, проводяться хресні ходи на Великдень, Спаса та Покрову. Священик отець Михайло, який служить у Кулінічах із 2012 року, відомий далеко за межами громади своїми проповідями та активною громадянською позицією.
Економіка та сільське господарство
Економіка Кулінічів, як і більшості українських сіл, тримається на двох китах: особистих селянських господарствах та агропідприємствах. Основні культури — пшениця, кукурудза, соняшник, цукровий буряк. Тваринництво представлене переважно приватними господарствами, де тримають корів, свиней, курей.
| Галузь | Питома вага в економіці села | Кількість зайнятих (орієнтовно) |
|---|---|---|
| Рослинництво (агрофірми) | 55% | 180 осіб |
| Тваринництво (приватне) | 20% | 120 осіб |
| Соціальна сфера (школа, медицина, культура) | 15% | 45 осіб |
| Малий бізнес (магазини, сервіси) | 7% | 25 осіб |
| Інше (пенсіонери, тимчасово непрацюючі) | 3% | 50 осіб |
Найбільшим роботодавцем у селі є ТОВ “Агро-Полтава”, що орендує близько 2 800 гектарів сільгоспугідь. Підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових та олійних культур, має власний елеватор у сусідньому селі. Середня зарплата в агросекторі — 14 000 гривень, що трохи нижче середньообласного показника.
Розвитку малого бізнесу у Кулінічах поки що бракує: тут працюють лише дві приватні крамниці, майстерня з ремонту техніки та невелике кафе “Відпочинок” на трасі. Місцева влада неодноразово заявляла про плани залучити інвесторів для розвитку зеленого туризму, однак поки що ці наміри залишаються на стадії обговорення.
Як дістатися до Кулінічів
Доїхати до Кулінічів із Полтави можна кількома способами, залежно від бюджету та вподобань. Найзручніший варіант — власне авто: із Полтави по трасі на Кобеляки, поворот на село за 27-м кілометром. Дорога асфальтована, у задовільному стані, проте взимку на окремих ділянках буває слизько.
Громадський транспорт представлений двома автобусними рейсами на день: ранковий о 7:15 із Полтави (прибуття до Кулінічів о 8:00) та вечірній о 17:30 (повернення о 18:15). Квиток коштує 45 гривень, купити можна у водія. У вихідні дні кількість рейсів збільшується до трьох.
Залізничного сполучення Кулінічі не мають, найближча станція — Полтава-Південна, за 35 кілометрів. Тим, хто подорожує потягом, доведеться пересідати на автобус або таксі. Таксі від залізничного вокзалу Полтави до Кулінічів коштує орієнтовно 600–800 гривень, час у дорозі — близько 40 хвилин.
Де зупинитися та де поїсти
Варіантів розміщення у Кулінічах небагато, і всі вони належать до категорії “зелений туризм” або “агросадиба”. У селі працюють дві приватні садиби, що приймають гостей, та одна міні-готель при агрофірмі. Ціни помірні, сервіс домашній.
| Назва | Тип розміщення | Ціна за добу (2026) | Що входить |
|---|---|---|---|
| Садиба “У Параски” | Окремий будинок (4 ліжка) | 1 200 грн | Кухня, двір, парковка |
| Міні-готель “Ворскла” | Двомісний номер | 900 грн | Сніданок, Wi-Fi |
| Кімнати при агрофірмі | Ліжко у спільній кімнаті | 350 грн | Проста постіль, душ |
Харчування — одна з головних принад Кулінічів. Тут готують класичну полтавську кухню: борщ із квасолею, галушки, вареники з картоплею та капустою, смажену рибу зі Світличного ставка. Поїсти можна у кафе “Відпочинок” на трасі або замовити обід просто у садибі, де зупинилися.
Кафе “Відпочинок” — єдиний повноцінний заклад громадського харчування у селі. Працює з 10:00 до 21:00, середній чек — 180 гривень. Тут подають домашні страви, є дитяче меню, на вихідних грає жива музика. У 2024 році заклад пройшов модернізацію, з’явилася літня тераса з видом на поле.
Що подивитися в околицях
Кулінічі — зручна точка для огляду інших цікавих місць Полтавщини. У радіусі 50 кілометрів є кілька об’єктів, які варто включити у подорож.
За 18 кілометрів від Кулінічів лежить село Яківці — батьківщина Григорія Сковороди, де зберігся хутір і музей філософа. За 32 кілометри — Опішня, центр українського гончарства, де працює Музей гончарства та щороку проходить фестиваль “Опішне — столиця гончарного краю”. За 45 кілометрів — сама Полтава з її знаменитою Корпусною площею, музеєм-садибою Івана Котляревського та Круглою площею.
Любителям природи варто відвідати урочище “Ворсклянські кручі” за 12 кілометрів від села — мальовничі схили над Ворсклою, де ростуть рідкісні види рослин, зокрема полтавський сон. Тут облаштовано екологічну стежку завдовжки 4 кілометри, прокладено дерев’яні помости.
Місцеві традиції та звичаї
Полтавщина — край, де особливо сильні народні традиції. У Кулінічах вони збереглися краще, ніж у багатьох сусідніх селах. Тут досі дотримуються звичаю колективного випасання худоби (“толока”), святкують Івана Купала з нічним хороводом і стрибками через вогонь, на Масницю випікають млинці та влаштовують кулачні бої (хоча останні зараз переважно переносять у формат спортивних змагань).
- На Водохреще, 19 січня, жителі сіл ідуть до Ворскли, де вирубується ополонка у формі хреста. Священик освячує воду, після чого молоді чоловіки пірнають тричі. За повір’ям, це дає здоров’я на цілий рік.
- На Великдень у церкві освячують паски та крашанки. Після служби влаштовують спільну трапезу просто неба, на центральній площі. Готують до 30 страв, кожна господиня приносить щось своє.
- На Спаса, 19 серпня, у селі проводять ярмарок. Продають мед, фрукти, овочі, вироби місцевих майстрів. Традиційно ярмарок триває три дні, протягом яких село відвідує до 2 000 гостей.
- На Покрову, 14 жовтня, після святкової служби влаштовують концерт місцевих колективів та запалюють символічний вогонь біля пам’ятника воїнам. Цей день у Кулінічах особливий, адже село має власних героїв сучасної війни.
Відомі люди, пов’язані з Кулінічами
Село пишається своїми видатними земляками. Серед найвідоміших — український поет і перекладач Іван Драч, чия мати народилася в Кулінічах. Він неодноразово відвідував село, присвятив йому вірш “Полтавські світанки”. У 2018 році на фасаді школи встановлено меморіальну дошку на честь поета.
Ще один уславлений житель — Герой Радянського Союзу Олексій Братушка, який загинув у 1943 році під час визволення Полтавщини. Його ім’я носить одна з вулиць села, а в школі є куточок пам’яті з особистими речами героя. Братушка був уродженцем Кулінічів, тут і похований на місцевому кладовищі.
У 2000-х роках село прославило ім’я земляка — тренера з вільної боротьби Миколи Петренка, який підготував кількох чемпіонів України серед юнаків. Сам Петренко каже, що виріс у Кулінічах і тренував спочатку місцевих хлопчаків у спортзалі школи. Нині його вихованці тренуються в обласних спортивних школах, але приїздять до рідного села на канікули.
Кулінічі в умовах сучасних викликів
Як і вся Україна, Кулінічі живуть у реаліях повномасштабної війни, що триває з 2022 року. Село не зазнало прямих бойових дій, проте його жителі відчули на собі всі наслідки: мобілізацію, перебої з постачанням, психологічний тиск. Водночас село продовжує жити, працювати, навчати дітей і плекати надію на перемогу.
У 2022 році в Кулінічах тимчасово розміщувалися переселенці з Харківщини та Донеччини — близько 80 осіб, яких прийняли місцеві сім’ї. Більшість із них згодом повернулася додому, але деякі залишилися, знайшли роботу в агрофірмі та одружилися з місцевими. Станом на 2026 рік у селі постійно проживає 24 переселенці.
Економіка Кулінічів під час війни зазнала певних змін: частина чоловіків мобілізована, тому жінки й літні люди взяли на себе більшу частину сільськогосподарських робіт. Обласна адміністрація виділила кошти на підтримку фермерських господарств, у 2024 році п’ятьом родинам надали гранти на придбання техніки. Це дозволило уникнути критичного зниження обсягів виробництва.
Освітній процес у Кулінічах не переривався навіть під час найгостріших фаз війни. Школа працює у звичайному режимі, хоча з 2022 року тут облаштовано укриття, проводяться інструктажі з безпеки. Учні беруть участь у всеукраїнських онлайн-олімпіадах, у 2024 році двоє школярів із Кулінічів посіли призові місця на обласних змаганнях з української мови.
Екологія та природні особливості
Природа Кулінічів типова для лісостепової зони України. Територія села межує з лісосмугами, полями та луками вздовж Ворскли. Різноманіття флори й фауни тут досить значне: у лісосмугах водяться козулі, зайці, лиси, фазани, у річках — щука, окунь, короп. У полях трапляються перепели, жайворонки, рідше — дрохви, занесені до Червоної книги.
Екологічна ситуація у Кулінічах загалом сприятлива, хоча є кілька проблемних точок. По-перше, це зростаюче використання агрохімії на полях: у 2023 році селяни скаржилися на масовий мор бджіл у приватних пасіках. Після втручання обласної екологічної інспекції агрофірма перейшла на менш токсичні препарати. По-друге, це забруднення Ворскли стоками із сільгоспугідь, що впливає на якість води у колодязях. Місцева влада планує у 2026 році встановити нову водонапірну вежу та облаштувати свердловину.
Повітря у Кулінічах чисте, рівень забруднення значно нижчий за середньообласний. Село не має промислових підприємств, основними джерелами викидів залишаються автотранспорт та сільгосптехніка. За даними обласного центру гідрометеорології, якість повітря у Кулінічах у 2025 році відповідала санітарним нормам протягом 96% днів року.
Сусідні населені пункти та міжселищні зв’язки
Кулінічі оточені кількома меншими селами, з якими склалися тісні господарські й культурні зв’язки. На півночі лежить село Мала Перещепина, на півдні — Велика Круча, на заході — Білики, на сході — Верхоли. Усі вони входять до тієї самої громади, що й Кулінічі.
З Малою Перещепиною Кулінічі пов’язує спільна школа, яка обслуговує учнів із кількох сіл. Щодня шкільний автобус возить дітей із сусідніх населених пунктів. З Великою Кручею існує спільна медична практика — фельдшер обслуговує жителів обох сіл. З Біликами пов’язує церковна громада — парафіяни з обох сіл разом відзначають храмове свято.
Міжселищні зв’язки особливо відчутні під час ярмарків, свят, спортивних змагань. Щороку на Трійцю влаштовують спільний футбольний турнір між командами чотирьох сіл, переможець отримує кубок, який зберігається у Кулінічах уже третій рік поспіль. Такі події допомагають зберегти відчуття єдиної громади в умовах, коли молодь масово виїжджає до міст.
Спортивне та молодіжне життя
Спорт у Кулінічах — явище непросте, але живе. У селі є лише один спортзал — при школі, де займаються волейболом, футболом, настільним тенісом. Попри обмежені умови, юнаки з Кулінічів неодноразово здобували призові місця на районних змаганнях, зокрема з волейболу та гирьового спорту.
Молодіжне життя зосереджене переважно в інтернет-просторі та навколо будинку культури. Тут працює молодіжний клуб, де збираються підлітки, проводяться кіновечори, дискотеки, майстер-класи. Місцева молодь організувала волонтерський загін, який допомагає літнім людям по господарству, збирає допомогу для ЗСУ, проводить екологічні акції з прибирання берегів Ворскли.
Питання дозвілля молоді залишається гострим: нічних клубів, кінотеатрів чи розважальних центрів у Кулінічах немає. Більшість молодих людей у віці 16–25 років проводять вільний час у Полтаві, куди їздять на вихідних. Деякі з них, попри це, повертаються до рідного села, бо цінують спокій, природу та зв’язок із громадою.
Медицина та освіта
Медичне обслуговування у Кулінічах забезпечує фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), де працюють фельдшер і медсестра. ФАП має базове обладнання, проводить профілактичні огляди, щеплення, надає першу допомогу. Для складніших випадків пацієнтів направляють до Полтавської центральної районної лікарні, що за 35 кілометрів.
У 2024 році за кошти обласного бюджету ФАП у Кулінічах капітально відремонтували, замінили дах, встановили нове опалення, закупили сучасний кардіограф. Це суттєво покращило якість медичної допомоги. Щомісяця у село приїздить пересувна медична бригада з обласної лікарні, яка проводить безкоштовні обстеження для жителів громади.
Кулініцька загальноосвітня школа I–III ступенів — це не просто навчальний заклад, а справжній центр громадського життя. У школі навчається 89 учнів, працює 18 педагогів. Школа має комп’ютерний клас, бібліотеку, спортивний зал, укриття. У 2025 році школа увійшла до десятки найкращих сільських шкіл Полтавського району за результатами НМТ.
Транспорт і дорожня інфраструктура
Дорожня мережа у Кулінічах представлена однією асфальтованою дорогою, що з’єднує село з трасою Полтава–Кобеляки, та мережею ґрунтових вулиць усередині села. Центральна дорога перебуває у задовільному стані, її ремонтували у 2022 році. Ґрунтові вулиці потребують регулярного грейдерування, особливо навесні та восени.
Громадський транспорт, як уже зазначалося, обмежений двома автобусними рейсами на день. Це створює незручності для людей, які працюють у Полтаві, та для старших жителів, яким важко самостійно дістатися до міста. Місцева влада обіцяє розглянути питання додаткових рейсів, однак поки що це лише у планах.
Особистий автомобіль у Кулінічах є у 40% родин. Це переважно старі вживані авто, придбані за 5–10 тисяч доларів. У селі працює невелика автомайстерня, де можна полагодити ходову, двигун, провести зварювальні роботи. Повноцінних автозаправок немає, найближча — на трасі, за 7 кілометрів.
Цікаві факти про Кулінічі
- Село є батьківщиною найстарішого дуба Полтавського району, якому понад 250 років. Дуб росте біля Миколаївської церкви і є ботанічною пам’яткою місцевого значення.
- У 1812 році через Кулінічі проходив загін козаків-ополченців, що прямували на війну з Наполеоном. Місцеві жителі годували вояків, про що збереглися записи у церковній метричній книзі.
- У 1880-х роках у Кулінічах народився Григорій Кононенко — видатний український агроном, автор кількох підручників із землеробства, які використовувалися у школах Полтавщини до 1930-х років.
- Під час Голодомору 1932–1933 років село втратило третину населення, але зберегло свою ідентичність і мову завдяки згуртованості громади та підпільному навчанню дітей у приватних хатах.
- У 2014 році жителі Кулінічів зібрали 120 тисяч гривень на потреби української арміи, що за тодішнім курсом становило близько 10 тисяч доларів. Для села з населенням у 1200 осіб це була рекордна сума.
Часті запитання (FAQ)
Де розташовані Кулінічі?
Кулінічі — село у Полтавському районі Полтавської області, на правобережжі Ворскли, за 30 кілометрів від обласного центру. Найближче місто — Полтава, до якого можна дістатися автобусом або автомобілем за 40–45 хвилин.
Скільки людей живе у Кулінічах?
Станом на початок 2026 року в селі проживає близько 1 200 осіб. Чисельність населення поступово зменшується через відтік молоді до міст, проте село залишається живим і дієздатним.
Чи є у Кулінічах церква, яку можна відвідати?
Так, у селі працює Миколаївська церква, збудована у 1856 році. Це мурована споруда у стилі пізнього класицизму з елементами українського бароко. Церква відкрита для відвідування у дні богослужінь і під час екскурсій, попередньо домовившись із настоятелем.
Які пам’ятки варто подивитися у Кулінічах?
Головні визначні місця: Миколаївська церква 1856 року з древнім дубом, козацький курган на околиці, меморіал воїнам Другої світової, руїни цукрового заводу Кованька. Усі об’єкти розташовані в межах пішохідної доступності.
Чи можна зупинитися у Кулінічах на ніч?
Так, у селі є дві приватні садиби та міні-готель при агрофірмі. Ціни коливаються від 350 до 1 200 гривень за добу, залежно від типу розміщення. Бронювати краще заздалегідь, особливо на літні місяці.
Як доїхати до Кулінічів громадським транспортом?
Із Полтави до Кулінічів двічі на день ходить автобус: ранковий о 7:15 та вечірній о 17:30. Квиток коштує 45 гривень. У вихідні додається ще один рейс. Автобус відправляється від автостанції “Південна” у Полтаві.
Чи безпечно їхати до Кулінічів зараз?
Так, Полтавська область не є зоною бойових дій, село розташоване далеко від лінії фронту. Безпекова ситуація стабільна, проте варто стежити за офіційними повідомленнями влади та мати при собі документи.
Які страви місцевої кухні варто спробувати?
У Кулінічах готують класичну полтавську кухню: борщ із квасолею, галушки, вареники з картоплею, смажену рибу, домашні пироги. Найкраще скуштувати ці страви у кафе “Відпочинок” або замовити обід у садибі, де зупинилися.
Чи є у Кулінічах інтернет і мобільний зв’язок?
Так, у селі працює стабільний мобільний зв’язок трьох основних операторів. У школі, будинку культури та кафе є безкоштовний Wi-Fi. Швидкість інтернету — у межах 20–50 Мбіт/с, чого достатньо для більшості потреб.
Чи можна купити нерухомість у Кулінічах?
Так, у селі регулярно продаються будинки та земельні ділянки. Ціни помірні: невеликий будинок із городом можна придбати за 15–25 тисяч доларів, земельну ділянку під забудову — за 2–3 тисячі доларів за сотку. Найвигідніше купувати через місцевих ріелторів.
Залишити відповідь